ЛЬВІВ – Не зачинитись у чотирьох стінах, а розвиватися, попри все... Таку пораду дають своїм побратимам ветерани Збройних сил України, які після важких поранень знайшли сили знайти себе в цивільному житті. Є такі, для кого, навіть втрата кінцівок не стала на заваді реалізувати задумане.
Щодругу неділю у Львові на площі Ринок відбувається традиційний ветеранський ярмарок, на якому фронтовики представляють свої вироби, розповідають про підприємництво. Але, передусім, це місце для спілкування однодумців.
Тут кожен охоче розповість про те, чим займається, як дає собі раду у підприємництві, як після поранення ставав на ноги.
Сергій Жуковський внаслідок поранення втратив обидві руки, а зараз провадить ветеранський сімейний бізнес «Сушена радість».
Я виграв перший ґрант на підприємницьку діяльністьСергій Жуковський
«Робимо крафтові джерки з чотирьох видів м’яса, кабаноси. Сьогодні зі мною працює ще двоє ветеранів і мама ветерана. Після реабілітації я виграв перший ґрант на підприємницьку діяльність і це дало старт і десь спокій. Якби за кредитні кошти, то це було б ризиковано, якби справа не пішла. Ґрантові кошти чи не єдина можливість з меншим ризиком розпочати власну справу. Принаймні для ветеранів це дуже суттєво», – каже Сергій Жуковський.
У реабілітаційному центрі Сергій пройшов навчання з ведення бізнесу і таку ідею – виготовляти м’ясні снеки, йому подав син. Разом взялися до справи, закупивши обладнання за допомогою ґранту. У підприємництві вся родина ветерана. І вже є плани збільшити виробництво.
Ветеранський ярмарок, каже Сергій Жуковський, дає можливість не лише продати продукцію, познайомити з нею, знайти ділових партнерів, а ще поспілкуватися із друзями, розповісти про свій досвід і як долав чимало труднощів після поранення.
Ветеран родом з міста Токмак Запорізької області. У перші дні повномасштабної війни родин покинула рідне місто і виїхала у Львівську область. Влаштувавши дружину і дітей в безпечному місці, Сергій Жуковський вирушив у військо.
Повернувся трохи розкомплектований, але руки не склав, рухаюсь даліСергі Жуковський
«Я пішов до військкомату у місті Турка і звідти поїхав. Пройшов шлях від рядового стрільця до командира десантно-штурмового взводу. Зі званням молодшого лейтенанта повернувся трохи розкомплектований, але руки не склав, рухаюсь далі», – говорить ветеран.
Перше поранення отримав у 2022 році під час штурму Кремінної. Тоді прилетіло пару осколків і ще один залишається в тілі. А друге поранення вже було дуже важким, у 2023 році під час бойового злагодження.
Внаслідок мінно-вибуховової травми Сергій втратив обидві руки.
Я обняв перший раз дітей, тоді руки були в бинтахСергій Жуковський
«Відразу після вибуху я був при свідомості і бачив, що кінцівок вже немає. Я вже розумів. Ще до реабілітації приїхав у Львів з Житомира на реампутацію. Бо для протезів треба було трохи скоротити кінцівки і так трапилося, що ми приїхали ввечері до Львова і в мене була можливість заночувати з родиною, а далі вже лягати у шпиталь. Я приїхав, обняв дітей і зрозумів: все – треба далі рухатись. Бо у дітей нічого нема. Все у нас залишилося в окупації. Треба було якось рухатись, щоб дітям дати освіту, допомогти.
Я обняв перший раз дітей, тоді руки були в бинтах. Але тільки підняв їх, як малі обступили мене, як квочку. Тепер у мене металева хватка», – розповідає ветеран.
У Сергія встановлені міоелектричні протези і ними він дає собі раду у житті, самостійно пише бізнес-плани.
Із перших днів після ампутації не дозволяв собі сидіти вдома, а виходив на вулицю, у крамницю.
Розумів, якщо я зачинюсь у квартирі, то можу залишитись там назавждиСергій Жуковський
«Розумів, якщо я зачинюсь у квартирі, то можу залишитись там назавжди. Багато хлопців не дають собі раду і залишаються у квартирі, не виходять ні на які заходи, навіть у магазин не ходять. Тому для мене було важливо, що я самостійно роблю», – каже ветеран.
Місце спілкування
Власне ветеранський ярмарок об’єднує активних людей. У Львів приїжджають ветерани з різних міст.
Ярослав Пашко – ветеран з Ірпеня. У майстерні ветеранського крафту «BatАrt» з Ірпеня, яка була заснована військовослужбовцями ще у 2018 році, нині з 15 людей – 90% військових.
Хтось або ж повернувся зі служби, або ще продовжують працювати на захист країни. Ветеран служив добровольцем з 2014 року, вдруге долучився до війська з початком повномасштабної війни, як і його брат. Втім після його загибелі Ярослав Пашко звільнився фз війська.
Політика нашої майстерні – 50% з виручених коштів повертати в сили оборониЯрослав Пашко
«Майстерня вщент була зруйнована в Ірпіні під час окупації Київщини. Коли частина хлопців повернулася, то виникла думка знову відновити все з нуля. Наш побратим Карім загинув у 2022 році і ми на його честь відновили. Купили нові верстати, обладнання. Політика нашої майстерні – 50% з виручених коштів повертати в сили оборони, донатимо на автівки, на ремонт, на обладнання, на будь-що, щоб закривати проблеми своїми силами», – говорить Ярослав Пашко.
Для нього робота в майстерні є певною реабілітацією, тому що творчі ідеї відволікають від поганих думок, які, каже, є в кожного ветерана. У майстерні виготовляють ножі, відпочинкові набори, браслети з використанням у дизайні використаних куль, склянки та чарки із вплавленими кулями.
Один з таких браслетів купив для своєї коханої молодий лейтенант і сказав: «Лише вчора отримав звання і вже їду у військову частину».
Важливо, коли після поранення, можеш повернутися до рідних, додому. І коли цей дім є. А на львів’янина Андрія Беня чекала дружина, яка протягом війни підтримувала їхню «Іконотворчу майстерню святого Миколая».
Львівський активіст від початку повномасштабної війни служив у 116-тій окремій механізованій бригаді. Важке поранення отримав на Запорізькому напрямку у 2023 році. Реабілітація тривала п’ять місяців.
Багато хто молились за нас і це тримало на війніАндрій Бень
«Прилетіла 120-та міна. Там була невелика яма, а після вибуху вона стала удвічі більша. Ми з побратимом ще повернулись туди, щоб забрати речі і побачили розмір осколків. Було б просто нереально вижити. А нас жоден не зачепив. Інакше як диво назвати не можна. Багато хто молилися за нас і це тримало на війні. Родина це сильна опора», – каже Андрій Бень.
Вони з дружиною заснували майстерню після Майдану, учасниками якого були обоє. З початком повномасштабної війни чимало друзів Андрія пішли захищати країну. Він з дружиною займався волонтерством і написали тоді для воїнів 200 ікон, які передали на передову.
Це ікони на дереві під старовину, вони зроблені в авторській технологіїАндрій Бень
«Потім ще у нас замовили і так почалась наша майстерня. Це ікони на дереві під старовину, вони зроблені в авторській технології, є повністю писані, а є в цій техніці авторській. У нас частина робіт написана на старовинному дереві, взятому за старих меблів. Ікона на такому дереві особливо автентично виглядає.
На фронті зі мною була ікона святого Андрія Первозванного. Мене звати Андрій і цю іконку мені зробив мій товариш Роман Барабах (художник-медик – ред.), який зараз на війні. Ця ікона завжди була зі мною на війні і давала морально-духовну силу», – каже Андрій Бень.
Ветеранський ярмарок для нього не є якимось базаром, а це радше майданчик для комунікації. Тут спілкуються однодумці, які пройшли непростий шлях на війні, а спілкування з рівними соціалізує, розслабляє, заспокоює.
Львів’яни полюбили ветеранський ярмарок і щодругої неділі сюди спеціально приходять, щоб купити смачний хліб, м’ясні вироби, іншу продукцію. Ветеранський ярмарок у Львові це один із просторів для людей, які пройшли шлях війни, реабілітацію і намагаються повернутись до життя. Водночас, і суспільство має вчитись спілкуватись із ветеранами.
Перший ярмарок, ініціатором якогоє громадська організація «Родини полеглих Героїв Львівщини», провели восени 2024 року. І цю львівську традицію вже перейняли інші міста.
Форум