«Бачите, тут навіть дірки залишилися. Прапор висів на балконі, на ділянці, де якраз були сильні обстріли», – розповідає Леране Хайбуллаєва і показує кримськотатарський прапор. Ми розмовляємо в її кафе «Кримський дворик» у Львові. Цей прапор у неї на зберіганні. Його Леране віддав друг – українець і військовослужбовець ЗСУ Володимир. Полотнище вкрите написами і побажаннями від інших військових, з якими він перетинався на фронті. Леране називає цей прапор «символом солідарності кримських татар і українців».

Леране і Володимир жили в одному житловому комплексі в Ірпені, в Київській області. Спочатку цей кримськотатарський прапор належав Хайбуллаєвій. Але кілька років тому Володимир попросив подарувати полотнище йому. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, намагаючись захопити Київ, армія РФ окупувала передмістя – зокрема, Ірпінь. Леране довелося покинути місто, яке після анексії Криму стало її домівкою. Жінка переїхала до Львова, де відкрила заклад кримськотатарської кухні. Наприкінці березня 2022 року українські війська звільнили Ірпінь. Володимир – морпіх ЗСУ – забрав прапор, який пережив окупацію, із собою. Він побував з ним у багатьох місцях на фронті. Зараз Володимир перебуває на одному з найгарячіших напрямків – під Покровськом. Кримськотатарський прапор скоро повинен знову вирушити до нього – збирати нові підписи.

«Символ солідарності кримських татар і українців»

Поки цей прапор у Леране, вона бере його з собою на різні заходи. Він був з нею на зустрічі в Ірпені 22 травня, присвяченій річниці депортації кримських татар. Леране буває і на зустрічах за кордоном – розповідає про культуру кримських татар. Каже, що там багатьох дивує, що в Україні уживаються різні національності, а корінним народам вдається зберегти свою культуру. «Для них дивно, що люди різних національностей приїжджають, зберігають свою ідентичність, але долучаються до всього, що відбувається в країні. Їм дивно, що вони не розчиняються, а зберігають свою ідентичність», – розповідає Леране.

І цей кримськотатарський прапор, який тепер належить українцю, Леране називає «символом солідарності кримських татар і українців». «І те, що ми, кримські татари і українці, пліч-о-пліч захищаємо нашу країну. І прапор, цей клаптик тканини, дуже важливий. Адже це не тільки солідарність самого Володимира, але й тих людей, які також торкалися цього прапора. Їм же Володимир передавав: що це, чий цей прапор, що він означає, тому що він знає. І вони погоджувалися з тим, що кримські татари – братній народ. І ця солідарність дуже важлива», – впевнена кримська татарка.

На прапорі є підпис командувача ВМСУ Олексія Неїжпапи. «Все своє повернемо» і «Найтемніший час – перед світанком» – частина послань, які залишили на блакитному полотнищі українські військові. «Тут кожна цитата як кремінь, як би пафосно це не звучало», – вважає Леране. Вона сподівається, що одного прапора Володимиру буде достатньо. «Не хотілося б дарувати йому кілька прапорів, щоб не затягувати цю війну. Правда, не хотілося б», – каже жінка.

Золота тамга

«Пишаюся, що причетна до цього. Цей прапор – символ єдності, сили, віри», – каже Ельміра Катакі, майстриня кримськотатарської вишивки та етнічних костюмів. Саме Ельміра пошила прапор, який потім опинився у Леране, а згодом – у Володимира. До того як почати шити, Ельміра була юристкою в Криму. Її родина не змогла змиритися з тим, що туди прийшла Росія. Вони почали нове життя в Броварах, у Київській області. Тоді ж вона «захворіла» кримськотатарською вишивкою.

Прапор, який пошила Ельміра, унікальний. У 2017 році вона створила невелику партію, в якій кожне полотно було зроблено за каноном. «Я вивчала, яким саме має бути прапор. Саме нормативна складова, тому що, згідно з постановою Меджлісу під час Курултаю 1991 року, це блакитне полотнище і в лівому куті – золота тарах-тамга. Саме золота, а не жовта. Для мене це теж стало несподіванкою, тому що я жодного разу не бачила, щоб вона була золотою. Скрізь вона була жовтою. Я почала шукати саме золоту тканину, щоб це відповідало нормам. Шукала [спеціальну] тканину, з якої шиють прапори. Потім заморочувалася з тим, щоб [тамга] була у вигляді двосторонньої аплікації, щоб матеріал не кришився по краях», – згадує Ельміра.

Кок-байрак (блакитне полотно) і герб тарах-тамга є національною символікою кримських татар. Маві кок (блакитний колір) у тюркських народів – синонім чистоти і свободи. Він асоціюється з небом і морем. Тарах-тамга є родовим знаком Гіреїв, правлячої династії Кримського ханства.

«Оскільки ми вважаємо, що ми – спадкоємці Кримського ханства, цей знак для нас важливий. Це знак, що у нас була своя держава, сильна держава, і нам важливо, щоб цей знак існував і надалі», – каже Катакі. Зараз жінка живе в Канаді. Бровари їм довелося покинути через побоювання за своє життя під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вона згадує, що виїжджати їй було того разу ще складніше, ніж у 2014 році з Криму. «У мене була істерика, тому що це дуже боляче», – каже Ельміра.

Зараз вона продовжує створювати традиційні костюми і бере участь у заходах, завдяки яким може робити свій народ «видимим». До анексованого Криму жінка повернутися не може. «Тільки після повернення Криму в Україну. Якщо це буде, я не знаю, через 30 років, і Крим не повернеться, може, поїду помирати туди», – каже кримська татарка.

«Наллю йому чашечку кави в Криму»

Цей бойовий прапор Володимир мріє донести до Криму, розповідає Леране. «Я сподіваюся, що настане час, коли і я наллю йому чашечку кави в Криму, в нашому українському Криму», – каже жінка. У неї ком у горлі.

«Кожен, хто залишив свій підпис, у це вірить. Сподіваюся, разом з нами побачать вільний Крим, мою батьківщину. І сподіваюся, я всіх цих людей додам до свого списку – кому я винна каву у вільному Криму», – обіцяє Леране.

Вона веде список людей, із посиланнями на їхні сторінки у Facebook, яким вона «заборгувала» каву в Криму. Там уже близько тисячі осіб. І це буде, каже Леране, найсмачніша кава, яку вона приготує на рідній землі, бо вірить, що туди повернеться. «Дай Бог, щоб Крим зустрів нас у такому стані, як зараз. А не як зруйновані Росією Бахмут, Соледар, Маріуполь. Уже 9 років я тут, на материковій частині України. Я завжди кажу людині, якщо ми бачимося востаннє тут, то обов'язково знайди мене в Криму. Може, трохи пафосно, але знайдеш мене в «Українському дворику», який я там відкрию, буду готувати українські страви. Така моя мрія», – каже Леране.

26 червня – День кримськотатарського прапора. Це неофіційне свято, що відзначається за рішенням органів самоврядування кримськотатарського народу з 2010 року, символізує єдність, наступність поколінь кримських татар та їхню боротьбу за свободу і право на самовизначення, інформує Український інститут національної пам’яті.